ЯКЕ ВОНО, НАВЧАННЯ В США

Отримавши декілька стипендій в межах програми “Завтра.UA” Фонду Віктора Пінчука, Іван Чайка, до речі, учасник програми “Молодь змінить Україну”, вирушив за океан вивчати право інтелектуальної власності в США. Пропонуємо почути від нього самого історію про навчання і життя тамтешніх студентів і про відмінності з нашою системою освіти.  

Коли ви будете читати цей пост, я вже пройду екватор навчання в американському університеті. Пам’ятаю, як два роки тому обіцяв собі, що більше не буду студентом, але не так склалось, як гадалось.

Мене вже можна назвати справжнім студентом, який пройшов через декілька рівнів «пекла» зимової сесії. Але на відміну від наших студентів, які одразу отримують щось в заліковку, я зі своїми товаришами по нещастю очікую близько місяця результатів екзаменів. Скажу по секрету, що є в мене друзі, в яких кнопка F5, мабуть, вже влізла в клавіатуру від постійного оновлення власних акаунтів у пошуках опублікованих оцінок.

Щодо себе скажу, що я, першою чергою, ставив перед собою ціль отримати знання та вміння, а оцінки я вже якось переживу. Тим не менше, було приємно, коли маєш свою першу оцінку –  відмінно. Я, до речі, навмисно заскрінив сторінку, поки в мене рейтинг тримається 4.0, – на майбутнє дітям показати.

16117216_849647951845129_27165524_n

Протягом семестру мені не сиділось і на свою голову попросив, щоб мене оцінювали, як місцевих студентів. Тому замість спрощеної системи для міжнародних студентів типу «відмінно», «добре» і «здав», я почав отримувати наступні позначки: А+,А, А-, В+, В і т. д.

Вражений від навчання був вже в перший день. Під так званої триденної орієнтації, нам провели вступні лекції про те, «що побачимо, як вижити і чим зайнятись».

Одразу я познайомився із місцевим студентським братством і власною групою інтернаціоналу. Наша група іноземців виявилась невелика. 15 штиків (здається), але більшість, а тобто майже всі, із віковим стажем. Комусь перевалило за 30, а деякі вже відсвяткували 40-50-річчя. Тим не менше ми швидко потоваришували і я став для них по-дружному називатись “kid”, а вони моїми «батьками». Така поважна громада тим не менше обрала мене на виборах своїм представником перед студентством і адміністрацією. До речі, гречку я не роздавав, але суперники по гонці навіть щось там пропонували.

Як виявилось, на відміну від наших студентських органів, тут студентство займається або веденням студентського бюджету і видачею коштів, або запрошенням різних спікерів чи проведенням заходів. Я можу це пояснити лише тим, що юристи – це серйозні люди, яким не до цього всього.

16111901_849647965178461_2070326644_n

Щодо навчання, то майже всі класи я вибрав самостійно. Однак, була формальність: мені потрібно було поспілкуватись із викладачем, який до мене прикріплений і начебто має мені допомагати у разі потреби. Тут дуже цікаві предмети і викладачі, тому, подумав я, відісплюсь на пенсії і взяв максимум всього і ще на додачу почав відвідувати три класи як вільний слухач.

Частково я вступив саме в цей університет через чудових викладачів, ну і, звісно, завдяки добрій славі закладу у світі. І не прогадав. Викладачі тут дуже дружні, проявляють зацікавленість, намагаються допомогти при можливості. За цей семестр я вже побував декілька разів вдома у декана та одного із професорів, а інший запрошував на каву, коли буду в Бостоні. Всі вони склали надзвичайно цінний курс із практичним нахилом. Який я був радий, коли не почув на перших класах про предмет, метод і принципи якогось там права. У класі з електронної комерції в мене очі вилізали від того, як сивочолий професор говорив то про біткоїни, дрони, кібервійну, інтернет речей, то про віртуальну реальність і що із цим всім нам, юристам, робити. По авторському праву доводилось читати десятки сторінок судових справ двічі на тиждень. А клас по оцінці інтелектуальної власності змусив мене опановувати ще й бухгалтерію, фінанси та основи фондової біржі.

В США тебе точно почнуть жаліти, якщо дізнаються, що ти в юршколі. Юридична школа вже по факту означає, що студенти живуть в бібліотеці. А в бібліотеках студентів частенько попереджають не забувати поводитись, як в публічному місці, бо були випадки, що деякі думали, що вони вдома. Бувало в мене й таке, що я не полишав бібліотеки раніше 23.00. Друзі на початку навіть почали підколювати статусом «останнього, хто виходить». А як інакше, якщо ти в найбільшій бібліотеці з інтелектуальної власності в західній півкулі?!

15995377_849647955178462_1893900348_n

Такий режим для багатьох студентів є типовим. І тут актуальними постають питання здоров’я як фізичного, так і психічного. Потрібно розвіюватись, а то не протягнеш, а якщо і протягнеш, то не буде, що згадати :). Популярними є спортивна розрядка чи прогулянки по п’ятницям, по п’ятницям там файні речі відбуваються. Я не був винятком. Спочатку походив на американський футбол. Класний спорт, я навіть організував футбольну лігу. Як не дивно, вона виявилась популярною, регулярно збиралось не менше 12 гравців – як хлопців, так і дівчат. Дівчата тут файно грають.

16117210_849647958511795_484414476_n (1)

Повертаючись до навчання… Виявилось, що протягом семестру я здавав типу мінімальну кількість домашки, думаю, не більше 3-х робіт, які впливали на мою фінальну оцінку. Все фактично зводилось до самонавчання і підготовки до екзамену. Викладач тебе зовсім не ганяє. Все просто: ти вчишся або не вчишся. Самодисципліна і мотивація тут чудово спрацьовують. Чи ловив студент гав, чи працював, показує сесійна пора. Розклад складали ще ті морські котики. Інтервали між екзаменами – 1-2 дні. І це при тому, що здебільшого один предмет – це книжечка сторінок так на 600 мінімум, велика кількість презентацій професора та власних нотаток.

Як раз важливість твоїх заміток дуже важлива і їх треба вести, бо це дуже систематизує опрацьоване. Тебе вчать, як вести нотатки, як їх краще оформлювати. Якщо коротко, тут всього вчать: як писати резюме, як працювати на парах, як відповідати на запитання тесту, як спілкуватись на співбесіді, як розмовляти на зустрічах із роботодавцями і т. д. Враження, що школа є цехом підготовки готових кадрів для бізнесу. Всі це усвідомлюють і тому майже кожен має по декілька стажувань до кінця навчання, велике бажання отримати хороші бали. При цьому тут немає типової конкуренції, як у нас між студентами, які готові загризти за оцінку. Навпаки, часто студенти об’єднаються в групи, щоб допомагати одне одному, знають, як спільна робота покращує результат кожного.

Повертаючись до сесії, в мене було 2 окремі дослідницькі роботи на 30 сторінок. Теми, знову-таки, я обирав сам, але професори консультували на початку і наштовхували на цінність роботи для практики. Так, мені треба було скласти ліцензію по передачі окремих патентних прав та написати проект відповіді партнеру юрфірми щодо включення чи не включення окремих положень в договір. А ще – оцінити перспективність стартапу та його продукту, визначити регулювання інтелектуальної власності, побудувати його фінансові графіки, змоделювати майбутні ризики та ще відповісти на десяток теоретичних запитань по змісту курсу.

15970560_849647961845128_85783583_n

І був лише один типу класичний екзамен. 4 години за ноутбуком над  3-ма задачами (фабулами справ). І фактів було там чимало, навіть із малюнками. Найскладніше було складати відповідь по їхній схемі відповідей на юридичні питання (так званий CRAC). Завдання не здались тяжкими, як весь клас думав, але моє серце пішло в піке, коли посеред екзамену мій ноутбук завис і я думав, що тепер прийдеться писати від руки і ще й все спочатку. Автозберігання мене врятувало :).

На завершення, я поставив особистий рекорд, коли в останній три дні сесії мені вдалось поспати лише 6 годин. Урок виніс такий: не варто інколи відкладати деякі речі на десерт. Реєстраційна служба є посередником між мною і викладачем, я відправляю здебільшого їм роботу, а вони вже потім повідомляють мені оцінку. Під час екзаменів викладачі не з’являються. Приходить якась незнайома тітка і слідкує за нами. В мене був мій окремий екзаменаційний номер, тому в подальшому викладач не знає, кого він перевіряє.

На завершення, можливо з боку це виглядає несерйозним і незначним, але під цих днів я вперше зіштовхнувся із культом їжі (халявної) для студентів на різноманітних заходах. Від себе додам, що це реально крута штука, яка полегшує гризіння науки і зберігає ваш гаманець цілішим. Це треба взяти до уваги нашим адміністраціям, щоб зникли примусові збори студентів, якщо хтось там завітає в гості. Згодом, так склалось, що до їжі швидко звикаєш. Начебто отримуєш професійну деформацію. Замість того, щоб піти додому і приготувати борщ, ти починаєш перевіряти, чи немає часом якогось заходу  – ну і прямуєш туди. І тут вже ролі не грає, чи зацікавлений ти в ньому.

Це лише крапля в морі моїх історій і вражень під час навчання в США.

Впевнено стверджую: закордонна освіта в українців точно повинна бути!

Друзі, подавайтесь на програми, вчіться і збагачуйте по поверненню нашу країну здобутим знанням, враженнями, і навичками.

Іван Чайка