УКРАЇНА – ПОЛЬЩА: ЧИ ВЕЛИКА МІЖ НАМИ РІЗНИЦЯ?

Напевно, найчастіше серед усіх європейських країн Україну порівнюють саме з Польщею. Часто можна почути вислів, що Україна зараз – це Польща 15-20 років тому. Завдяки програмі “Молодь змінить Україну” мені випав шанс перевірити це на власному досвіді. Мені вдалось домовитись про дві зустрічі в організаціях, які мене цікавили: одна – в Національному контактному пункті дослідницьких програм ЄС, друга стосувалась проекту “Cities on Power”.

Хочу почати з того, що багато хто чув про 7 Рамкову Програму Європейського Союзу. Проте, мало хто знає, що зараз її наступницею є Програма “Горизонт 2020”. Горизонт 2020 – це найбільша програма ЄС з досліджень і інновацій, її бюджет складає майже 80 мільярдів євро. Особливістю цієї програми є міжнародна кооперація, для участі в конкурсі потрібно створити консорціум мінімум з 3 організацій з різних країн Європи. До чого тут Україна? До того, що з серпня 2015 року Україна є асоційованою і також може брати участь в усіх конкурсах.

Згідно з програмою, в кожній країні-учасниці має бути створена мережа так званих національних контактних пунктів (НКП), основним завданням яких є консультація організацій, що хочуть подати заявку на конкурс. Власне, така мережа є в Україні і до неї ж належить Національний контактний пункт дослідницьких програм ЄС при Інституті фундаментальних технологічних досліджень Польської академії наук, який відвідала наша група.

Оскільки Горизонт 2020 триває з 2014 року, то вже цілий ряд країн встиг взяти в ній участь і, звичайно, Польща в їх числі. Досвідом участі та успіхами з нами поділився пан Себастьян, заступник директора НКП. За його словами з понад 111 500 заявок від 28 країн, які були подані на перші 100 конкурсів Горизонту 2020, понад 2 000 були від Польщі. При цьому він зазначає, що рівень успішності заявок становить близько 13%, тоді як середній – 16%. Крім того, не секретом є те, що Польща отримує від Горизонту 2020 менше грошей, ніж сплачує в якості членського внеску і є одним з найбільших донорів програми. Тому робота пункту є дуже важливою – за період свого існування НКП провів понад 1 500 зустрічей, днів відкритих дверей і семінарів, надав понад 70 000 консультацій та видав більше 250 інформаційних матеріалів.

Часто НКП працює на випередження – дізнаючись новини та знаючи своїх сильних гравців, НКП одразу надсилає їм потенційно цікаву інформацію, не чекаючи доки до них звернуться. Результат не забарився – на грудень 2015 року кількість заявок перевищила 3 200, а кількість учасників – понад 4 000. Також, польські інституції, отримавши досвід участі в Горизонті 2020 у консорціумах з іншими країнами, все частіше подаються на конкурси в якості координаторів. І приклади, коли по таких заявках були прийняті позитивні рішення вже є.

Цей же шлях пан Себастьян рекомендує Україні – не замахуватись одразу на великі проекти, а починати з малого. Знаходити сильні консорціуми, приєднуватись до них, отримувати досвід написання заявок міжнародного рівня. І вже маючи досвід участі поступово розвиватись далі – ставати ініціаторами та координаторами.

Особисто мене вразила різниця в організації мережі НКП в Польщі і в Україні. Всього в Польщі є 11 контактних пунктів різного розміру. Частина регіональних НКП має в штаті всього одну людину, тоді як в НКП при Інституті фундаментальних технологічних досліджень працює близько 30 людей. Крім консультацій, він також збирає інформацію від регіональних пунктів та аналізує які проблеми зараз є в Польщі. Пункт співпрацює з Європейською Комісією, допомагаючи зрозуміти, які теми співпадають з інтересами інших країнам, що є найбільш актуальним та як Горизонт 2020 може допомогти. Таким чином, НКП впливає на формулювання тем для нових конкурсів, тобто відбувається двостороння співпраця. НКП не просто звітує Європейській Комісії про свою роботу, а й дає зворотній зв’язок – що спрацювало, що допомогло, а що виявилось не надто ефективним.

В Україні ж мережа вже складається з понад 30 НКП. Лише деякі з них мають сайти, регулярно оновлюють новини та проводять якісь тренінги. Тобто, є високий ризик отримати нашу звичну ситуацію – роздутий штат і відсутність активної результативної роботи.

Проте це не єдина проблема. На мою думку, однією з найбільших перешкод є незнання іноземних мов. Яким чином наші науковці можуть бути в курсі новин та знати, що є актуальним на даний момент, якщо вони не читають міжнародні журнали? Як іноземні інституції можуть знайти партнера в Україні, якщо надзвичайно мала кількість науковців публікується англійською? Я глибоко переконана, що як тільки наші науковці почнуть читати і активно доносити світові чим вони займаються, зросте якість їхньої роботи і одразу ж відкриються нові можливості.

Звісно, тут немає єдиного простого рішення на кшталт відправити всіх на мовні курси. Велику роль грає мотивація і навіть кілька успішних проектів можуть значно підняти інтерес і спонукати до змін. І для цього на даний момент у нас є дуже хороші стартові умови, адже Україна отримала знижку у 95% на оплату вступного внеску в Горизонт 2020. Також за словами Квіта перший рік участі в програмі для України є безкоштовним, а загальна сума, яку ми маємо сплатити за участь до 2020 року може бути зменшена вдвічі. Тобто, наковці, які, на жаль, в Україні хронічно мають на недостатнє фінансування, мають реальний інструмент для змін.

Дуже цікавою для мене стала зустріч з представниками проекту “Cities on Power”. Мета проекту – збільшити використання відновлюваних джерел енергії в містах та залучити інвестиції в цю сферу, оскільки згідно з даними ЄС понад 70% енергії споживається саме містами. Учасниками проекту стали Варшава (Польща), Клагенфурт (Австрія), Равенна та Турин (Італія). В рамках проекту були розроблені місцеві Плани дій для міст-партнерів та створений інтерактивний ІТ-інструментарій.

Завдяки втіленню розробленого Плану дій Варшава у 2020 році зможе отримувати до 15% енергії від відновлювальних джерел енергії. Планується залучити як кошти з міського бюджету, так і з державних та європейських фондів, а також приватні інвестиції. Розроблено 15 категорій дій та передбачені технології для впровадження відновлювальних джерел енергії – сонячні колектори, фотоелектрині системи, теплові насоси, установки, що працюють на біомасі та малі вітрові турбіни. Для цих цілей було також створено ІТ-інструментарій,  який покликаний допомогти тим, хто зацікавлений у використанні відновлювальних джерел енергії у міських районах. Він дозволяє оцінити економічний та екологічний ефект для будинку, наприклад, від встановлення сонячних батарей, просто ввівши його адресу.

Відкриттям для мене стало те, що надзвичайно багато зусиль та фінансів було витрачено на комунікацію з людьми та поширення результатів проекту. Адже лише список заходів, інформаційних днів, семінарів, тренінгів тощо займає 7 сторінок! Важко навіть уявити наскільки велика робота по роботі з людьми була проведена. Була залучена як громадськість, так представники влади, громадських організацій, бізнесу та багато інших сторін. І, на жаль, я заздрю, оскільки розумію, що з одного боку підвищення рівня знань є дуже важливим завданням, а з іншого боку – проведення таких заходів у нас дуже часто використовують для “списання” грошей, як загалом і ідею створення енергетичних стратегій чи планів дій.

Ми не звикли планувати і часто покладаємось на “буде, що буде”. Тому і будь-які стратегії мають мало сенсу і у їх втілення мало хто вірить. Навіщо виконувати план, якщо можна легко пояснити його невиконання поганою економічною ситуацією, форс-мажором або взагалі не пояснювати? І це не матиме жодних наслідків. Ця ситуація дуже нагадує нашу політику. Ми за когось голосуємо, когось обираємо, причому часто взагалі не розбираючись що даний кандидат обіцяє, чи має він ресурс виконати обіцянки і чи взагалі це можливо. А потім, бачачи, що дороги все ще в поганому стані, садочки і школи невідремонтовані (далі по-бажанню можна додати своє), кажемо: “Ну це ж політики, вони ніколи не роблять те, що обіцяють.” Тобто, нам давно пора зрозуміти, що крім створення плану, потрібно працювати над його втіленням. А також вчитись звітувати за виконану роботу. Тут проект “Cities on Power” став для мене чудовим прикладом. Всі звіти, публікації, інформаційні матеріали зібрані на сайті проекту, вони доступні та їх легко знайти.

На сам кінець, хочу сказати, що як результат поїздки для себе я винесла те, що ми і справді багато в чому відстаємо від Польщі. Проте ця різниця не така драматична, як кажуть. Ми справді можемо багато чого змінити і бути справжньою європейською країною. Але потрібно зняти рожеві окуляри і наполегливо працювати. Жоден конкурс не можна виграти “авансом”, за принципом – спочатку дайте нам гроші, а потім ми зробимо роботу. Потрібно не чекати на манну небесну, а навчитись робити якісну роботу, достойно її представляти і працювати в команді заради спільної мети. І успіх не забариться!

Любава Радійчук

Учасниця “Молодь змінить Україну”

Польща, 2015 р.