ТАДДЕУС МАКЛІРІ: Я ВЛИВСЯ У ВІННИЦЮ З ПЕРШОГО ДНЯ

Редакція Vежі продовжує цикл інтерв’ю з іноземцями, які мешкають та працюють у Вінниці, аби дослідити наше місто під кутом зору інших культур.

Так, для еквадорки Габріели Москера Вест, як для мами – місто і безпечне, і затишне, і комфортне, а от як для майбутнього медичного працівника – малоперспективне з огляду на оплату праці. Француз Жульєн Морріс розділяє патріотизм українців, а Вінницю любить через компактність та гарну природу. Однак зауважив, що в культурній площині Вінниця має ще розвиватися. Про що розповів наш наступний герой – американець Таддеус Маклірі  – читайте далі у спеціальному матеріалі Vежі.

Таддеус нині – викладач англійської мови у Донецькому національному університеті імені Василя Стуса. У Вінниці працює за програмою Державного департаменту США «English Language Fellows» вже майже рік, сюди ж переїхав з сім’єю – дружиною та двома синами. Дружина за освітою – викладач, але працювати в Україні не має права відповідно до наданої візової категорії, тому на волонтерських засадах іноді проводить в школах та міських бібліотеках заняття з англійської. Україна – не перше закордонне відрядження Таддеуса. Раніше він з сім’єю мешкав 4 роки у Південній Кореї, викладаючи англійську для дітей та підлітків. Втім, його дружина знаходить шляхи реалізації свого покликання до викладання, навчаючи власних дітей:

– Для того, щоб діти не пропускали рік чи два навчання, оскільки в країнах нашого перебування система навчання може бути відмінна від американської, моя дружина займається з ними вдома, приділяючи увагу всьому необхідному. І повірте, у дітей – програма без «поблажок» (сміється). До вінницької школи №25 діти ходять два рази на тиждень на заняття з української мови. Старший син в цьому році вже є вінницьким першокласником, і оскільки програма на початку навчального шляху не складна, то я очікую, що процес навчання буде для нього позитивним. У Вінниці нема спеціалізованих класів для дітей іноземців, як у Києві наприклад, та й воно не дивно: скільки таких дітей у Вінниці?

Іноземці, приїжджаючи на навчання, присвячують вивченню української лише рік. Таддеус розмовляє українською та російською і по мірі того, як вивчав державну мову України,  українська почала домінувати або ж дещо впливати на російську. Як результат – виходить той самий суржик.

img_5888

– Так, у випадку з вивченням української та російської в певний момент одна мова починає витісняти іншу. До приїзду в Україну я з дружиною вивчав російську, потім вирішив взятися до вивчення української. Я міг запитати як куди-небудь пройти, сказати котра година та багато інших практичних речей, але згодом я помітив, що знання російської погіршилися, а української – не прогресували. І, приміром, роблячи замовлення в кафе, я звертатися то одною, то іншою мовою, чим тільки дратував і україно-, і російськомовних українців. Тому вирішив починати розмову англійською, даючи зрозуміти, що я американець, а тоді переходив на українську.

Уся проблема в тому, що в Україні моя зовнішність не вказує на те, що я – іноземець, що я – американець. Я, моя дружина і сини – світловолосі і світлошкірі, тож у Вінниці ми не виділяємося з юрби. Можете собі уявити, наскільки це було по-іншому в Кореї. Коли я йшов вулицею у сільській місцевості, де ми жили, то корейці часто вигукували «привіт», визирали з вікон, а їхні погляди завжди вказувати на те, що ми відрізняємося. Тут, в Україні, я не створюю резонанс для прохань сфотографуватися.

img_5880

Загалом, з українцями дружити легко та цікаво: з носіями мови вони полюбляють поговорити, та й діти без проблем знаходять собі друзів. У нас сусіди – програмісти, які володіють англійською, тому навчають дітей розмовній англійській.

Перед приїздом до Вінниці ми вивчали українську мову з вчителькою з Києва, яка була тут у Вінниці, і вона нам окреслила загальну картину про місто. Таким чином, ми знали, що тут багато сімей з дітьми, економічна ситуація непогана, багато програмістів. Тобто перед приїздом сюди у нас вже було позитивне враження про місто. До того ж, перше, що ми помітили, коли поселилися у свою квартиру, – це багато маленьких дітей. І ми відразу ж влилися в тутешнє життя.

Українці зараз активно вивчають та аналізують досвід закордонних практик для їхньої адаптації та запровадження на місцях. Американський досвід в галузі освіти Україну, безперечно, теж цікавить. Вивчення англійської є пріоритетним, тим паче, що Президент України 2016-й проголосив роком англійської мови в Україні. Що належить викладачам українських освітніх закладів покращити у підході до навчання? І як працюється в країні з іншою культурою, включаючи іншу «корпоративну культуру»? Коли всі колеги – українці, а як то кажуть, в чужий монастир зі своїм уставом не ходять?

Я помітив, що місцеві студенти мають високий рівень знань, але дещо скуті під час їхнього практичного застосування. Я прихильник того, що під час говоріння викладач та інші студенти не мають перебивати одне одного та виправляти помилки. Студента це збиває з думки і збільшує напруження, бо він постійно очікує, що помилиться. Я переконаний, що мову треба «набувати» в процесі спілкування.

Для того, щоб розговорити своїх студентів, на початку лекцій ми ділилися коротенькими історіями з нашого життя. Виявилося, що багато кому не подобається наприклад транспортна система у Вінниці, багато студентів походять з інших міст і мають з чим порівнювати. Отже, я запропонував їм взяти участь у проекті, за допомогою якого англійською вони розказували, як покращити те, що їх дратує. Обмежитися заданою тематикою, звісно, не було сенсу і ми говорили про місцеву владу і те, як вона вирішує проблеми громадян. Я також помітив, що українські студенти та учні дуже серйозно підходять до процесу навчання і до конкуренції. Це має як переваги, так і недоліки. Переваги у тому, що вони сконцентровані на навчанні та успішності, але одночасно в них нема практичних навиків, тому в 20-річному віці вони не мають досвіду роботи або чіткого бачення, якою вона має бути.

img_5903

Втім, на думку Таддеуса, іноземну мову можна опанувати до того рівня, коли навіть сни сняться, у його випадку – корейською! За чотири роки проживання в Кореї він тільки те й робив, що переймав спосіб говоріння корейців, і розмовляв зі своїми синами корейською весь час, наприклад по дорозі до садочку. Можливо, далі сни вінничанина з США будуть озвучуватися українською? Поза тим, чим Вінниця вразила професіонала і сім’янина з відмінними культурними звичками?

– Оскільки я з сім’єю довго проживаю поза США, то в нас дещо інші очікування стосовно комфорту, ніж у пересічного американця. З огляду на мої звички, все ж для мене дивно виглядає ситуація, коли купуючи продукти в одному з супермаркетів у Вінниці, біля каси стоїть охоронець, який практично заглядає тобі в руки і дихає в спину. Це трохи напружує і створює дискомфорт. Ще українці надто багато уваги приділяють безпеці у квартирах, в яких розміщують троє вхідних дверей з потрійними замками на них – від маленького до все більшого. Можливо це у нас, американців, скептичне ставлення до такої гіпер-безпеки.

img_5919

Що стосується, приміром медичного обслуговування, то на щастя, наша сім’я досі не зверталася жодного разу до лікаря. Я чув від знайомих та студентів багато історій про систему охорони здоров’я в Україні, та попри все, в разі потреби я би просто звернувся в лікарню, не шукаючи приватних закладів. Щодо транспортної системи, то звісно в літній період були певні незручності, пов’язані з масштабними роботами в центрі міста, але поза тим ми з дружиною свідомо відмовилися від користування авто у Вінниці, як би ми це зробили вдома. Тому в цілому громадським транспортом ми задоволені. В плані розваг, то думаю Вінниця – досить тихе, спокійне місто. Я з дружиною не був на побаченні вже сім років і мешкаючи в чужій країні складно наважитися довірити догляд своїх дітей кому-небудь, але ми не скаржимося на дозвілля у Вінниці.

Спілкуючись з друзями та рідними, публікуючи фото на фейсбуці з Вінниці та інших міст України, Таддеус свідомо показує Україну такою, як він її сприймає сам, вже будучи її резидентом, а не туристом. Американець побачив місто, в якому будують, відновлюють старе, розвивають інфраструктуру, спілкуються, радіють життю. І саме цей погляд він передає світу.

 

http://vezha.vn.ua