ФЕНОМЕН КАНТОНУ ЮРА

За результатами зустрічі з Франсуа Лаша – швейцарським політиком, колишнім головою Комісії з зовнішньої політики парламенту Швейцарії, колишнім главою делегації Швейцарії в Парламентській Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), першим президентом новоствореного швейцарського кантону Юра. Швейцарія – країна, яка сьогодні привертає увагу багатьох своїм іміджем заможності, успіху і привабливості. Проте, небагато хто знає, що країна пройшла довгий і складний шлях, перш ніж стати такою. Століттями вона була не лише свідком європейських і світових конфліктів, а й була учасником власних розходжень інтересів, зіткнень на основі релігійного, мовного, етнічного, соціально-економічного різноманіття. Швейцарія пережила три громадянські війни. Не були байдужими до швейцарських справ і могутні сусіди, як то Австрійська імперія, Франція, Німеччина, Іспанія, Святий Престол. Створення більшості з 26 кантонів Швейцарії як і формування Конфедерації відбувалось далеко не завжди мирно і різними тернистими шляхами:
  • відокремленням від сусідніх імперій і створенням спільного оборонного союзу (Швіц, Урі, Унтервальден);
  • на основі спільних релігійних чи геополітичних інтересів (Люцерн, Цуг, Гларус, Золотурн);
  • розширення і захопленням стратегічних територій для забезпечення власної безпеки держави (Тічино, Во);
  • використанням післявоєнних умов в Європі (Женева, Невшатель, Вале);
  • поділом кантонів на два півкантони (Унтервальден, Базель, Аппенцелль);
  • мирним відділенням кантонів одне від одного, або проголошення їх незалежності і рівноправності з іншими (Юра).
      
Сьогодні ми поглянемо на історію і особливості сучасного розвитку кантону Швейцарії – Юра. Феномен Юри представляє собою не лише шлях створення найновішого кантону в Конфедерації, а й приклад мирного врегулювання конфлікту з розгалуженими і переплетеними лініями розколу.У стародавні часи на території кантону Юра проживали кельти. Після завоювання території римлянами, на ній проводиться романізація. Від романів і алеманів (латиномовних і німецькомовних племен, що населяли цю територію після падіння Римської імперії) відбувається перехід до франків, християнізації і входження до королівства Бургундія. У 999 році король Бургундії Рудольф ІІІ приносить в пожертву землі сучасного кантону Юра Базельському єпископству. Починається формування ідентичності регіону, адже ця територія залишалась у складі суверенного Єпископства протягом більше ніж 800 років. Після Вестфальського миру 1648 року Юра мала тісні зв`язки зі Швейцарською конфедерацією. У часи Великої Французької революції та європейських наполеонівських воєн базельський єпископ втік до Німеччини. Франція, користуючись нагодою, вводить на територію свої війська і робить землі Юри департаментом Франції. На Віденському конгресі 1814 року Юра була розділена між кантонами Берн,Базель і Невшатель. Проте, більшість території стала частиною кантону Берн. «За результатами Віденського конгресу з`явилися нові кантони Швейцарії, які ввійшли до Конфедерації на рівноправній основі – Женева, Вале, Невшатель. Юра ж ввійшла до складу Конфедерації навколішки, як васал кантону Берн. Це була помилка!», – стверджує Франсуа Лаша. Відтак, 1814 рік стає початком ворожнечі в регіоні, оскільки Юра була територією, де проживало франкомовне католицьке населення, у той час як Берн був німецькомовним і протестантським кантоном. Перша спроба відокремлення відбулась у 1830 році, коли внаслідок селянського виступу було скинуте керівництво Берну. Одною з причин став соціально-економічний фактор конфлікту, коли в кантоні Берн багатим було лише саме це місто і його околиці, проте віддалені регіони, серед яких юрасійські землі, залишались протягом багатьох років бідними. Втім успіху дії прихильників відокремлення в ті роки не мали. У XIX столітті починається ментальний розкол (або так звана культурна боротьба між прихильниками романського і німецького шляхів розвитку країни) в Швейцарії, що супроводжувався онімеченням юрасійських земель, яке фактично тривало до 1980 року. Перша світова війна вносить свій слід у роз`єднання і протистояння, коли німецькомовне населення кантону Берн підтримувало Німеччину, а франкомовні юрасійці підтримували Францію. Одна зі знакових історичних ініціатив кінця Великої війни 1914-1918 років – «14 пунктів» президента США Вудро Вільсона, заклали основу для проголошення принципу права народів на самовизначення. Це неабияк надихнуло і пробудило надію у юрасійців, які створили рух за звільнення Юри. Після завершення Другої світової війни і проголошення в світі багатьох нових незалежних держав, Юра почала вимагати своїх прав на автономію, проте Берн був категорично проти. Незабаром виникає Фронт визволення Юри, який, серед іншого, провадив боротьбу проти бернського панування через вибухи та пожежі, немов Швейцарія була колоніальною державою. 1959 року кантон Берн організовує референдум щодо юрасійського питання. Як можна було очікувати, таке голосування скінчилося голосуванням проти будь-якого «сепаратизму». Після поразки на референдумі, керівники визвольного руху Юри не опустили руки, а зображували себе як представників пригніченої меншини і ще більше надихнулись на боротьбу за свою справу. Кінець кінцем, політична система Швейцарії засвідчила готовність до вирішення проблеми через, на перший погляд, трохи незграбний і довгий, але демократичний, послідовний і мирний шлях. Перший крок зробили бернські громадяни, ухваливши нову статтю кантональної конституції, яка дозволила жителям сімох юрасійських округів вирішувати самим власну належність, аж до можливості створення нового кантону. Водночас, Берн проявив турботу щодо меншин: округи з іншим результатом голосування мали право вимагати додаткового референдуму. Насправді, за цим стояв політичний розрахунок Берну, що три північні юрасійські округи скажуть «так», у той час як решта 4 південних – «ні» і, таким чином, Берн збереже частину територій за собою. На референдумі щодо самовизначення Берн також намагався вплинути на жителів Юри через, так звані, «чорні каси», за допомогою яких здійснювався підкуп з метою голосування проти зміни статусу юрських земель в складі кантону Берн. Але йому не вдалося досягти мети і цей факт став відомим громадськості.Розслідування щодо справи «чорних кас», яке проводить спеціально створена комісія, триває й до сьогодні. Протягом 1974-1975 років, за створення кантону Юра проголосувало все ж 4 округи, один з яких потім приєднався до кантону Базель-Ланд. Три інших округи проголосували за подальше перебування в складі кантону Берн. Завдяки загальношвейцарському референдуму щодо статусу Юри кантон став повноправним з точки зору національного права з 1 січня 1979 року. Більшість становила 82% і охоплювала рівномірно населення всіх кантонів. Навіть Берн дав 69,6% голосів «за». Так, результатом довгої історії боротьби за юрасійське самовизначення стало підписання Угоди щодо кантону Юра між Федеральною радою Швейцарії з одного боку, кантонами Берн і Юра – з іншого. Але, на думку керівництва юрасійського визвольного руху, референдум і угода не стали остаточною крапкою у справі самовизначення кантону Юра. У перебігу історії створення швейцарських кантонів простежується паралель Юри з іншими кантонами: прагнення регіональної еліти мати вузько територіальне самовизначення, яке знайшло тут свій прояв і завершення, але локальний поділ виявився проблематичним як у давні часи, так і тепер. До сьогодні триває дискусія про те, як узгодити прагнення юрасійської єдності з волею окремих округів підтримувати належні зв`язки з Берном. При цьому питання продовжує мати змішані мовно-культурні, історичні та конфесійні мотиви, а мова про етнічний чи ментальний конфлікт з чітко-визначеним географічним фронтом вже зовсім не йде. Наприклад, станом на 2000 рік в кантоні проживало 75% католиків і 13% протестантів. Серед переважного домінуванняфранцузької мови в кантоні є і німецькомовний муніципалітет Едерсвілер (частина округу Дельмонт). 1994 жителі округу Лауфен проголосували за те, щоб увійти до складу напівкантону Базель-Ланд. Політична стабільність в цьому регіоні була порушена в 2003 році, коли кантональне об`єднання «Рух Юри за автономію», утворене в 1994 році в результаті злиття комітету «Юрасійська Єдність» з «Юрасійською Асамблеєю», ініціювало програму «Єдина Юра». Основна мета цієї програми полягає у возз’єднанні «Бернської Юри» з самим кантоном Юра. І знову, в черговий раз, все вирішилося мирним демократичним шляхом. Парламент Берну пішов на поступку і створив в 2004 році «Раду регіону Бернська Юра». До компетенції цього органу входять деякі фінансові питання, а також культурний розвиток регіону. У тому ж році з дозволу Федеральної Ради спеціальному комітету було доручено провести аналіз ситуації навколо регіону Бернська Юра і визначити, чи можливе створення єдиного суперкантону Юра або, хоча б, створення двох напівкантонів за типом розділених за релігійним принципом Базеля, Унтервальдена і Аппенцелля. 2008 року цей комітет оголосив результати:
  1. ідея створення напівкантонів остаточно відкинута як спадщина середньовічного минулого, на яке наклали відбиток численні релігійні війни періоду Реформації.
  2. рекомендовано створити суперкантон Юру, який об’єднав би в собі всіх юрасійців: і протестантів, і католиків.
2013 року була підписана дорожня карта між кантонами Берн і Юра, спрямована на подальше вирішення питання юрасійських територій. «Сьогодні об`єднання спільного юрасійського дому триває», – підсумовує Франсуа Лаша.Феномен кантону Юра не можна порівнювати з Україною, її сучасними внутрішніми і зовнішніми викликами. Занадто багато різних обставин і факторів, що супроводжують обидва випадки. Проте, через знайомство з юрасійським досвідом та крізь його аналіз, можна помітити багато цікавих паралелей, важливих як для розуміння особливостей швейцарського розвитку, так і для певних висновків стосовно нашої, української, ситуації.
     
По-перше, варто зазначити, що перебуваючи на лінії релігійного, мовного, соціально-економічного і ментального конфлікту, Юра ніколи не мала за мету відокремлення від Швейцарії, але вела боротьбу за свої права та їх захист. Відтак, регіон прагнув, перш за все, змінити власний статус у межах Конфедерації.По-друге, провідна роль у боротьбі за самовизначення Юри належить не радикальним силам, а інтелектуальній еліті, особливо, представникам науки і культури. Перебіг юрасійської боротьби за самовизначення мав переважно мирний характер і, за винятком протестів, поодиноких пожеж, вибухів, та кількох загиблих, не призвів до масового протистояння, жорстокості і кровопролиття. По-третє, поворотні моменти у вирішенні конфлікту (введення нової статті в кантональній конституції Берну щодо референдуму про самовизначення юрасійських округів, а також пізніше – рішення парламенту Берну щодо створення «Ради регіону Бернська Юра») відбулися демократичним шляхом. Так, інша сторона, тобто кантон Берн, обрав мирні засоби врегулювання ситуації і це не дало можливості конфлікту перерости в насилля і бойові дії. Цікавим є і наявність у Швейцарії впливового і могутнього сусіда та відносин з ним, що є вкрай актуальними обставинами для України сьогодні. Швейцарський кантон Юра межує з департаментом Юра, який є територією Франції. Важливо зазначити, що з часів завершення Наполеонівських війн (коли Швейцарія була або окупованою французами територією, або залежною від них країною, або полем військового протистояння держав Європи) і Віденського конгресу 1815 року, Франція жодного разу не окупувала, не чинила тиску, не фінансувала відцентрові сили, не провокувала сепаратизм ні щодо Швейцарської конфедерації, ні щодо юрських земель чи новоствореного кантону Юра. Департамент Юра не є стратегічним торговим партнером в регіоні для кантону Юра. «Все, що їх об`єднує – це історична назва, яка походить від Юрських гір», – зазначив Франсуа Лаша. Варто додати, що спільними до певної міри є переважаюча католицька віра, а також французька мова і тривала взаємодія регіону з Франкофонією. Останньою і, напевно, найголовнішою умовою, завдяки якій вдалося уникнути тотальної руйнації довіри і не розпалити ворожнечу між бернцями і юрасійцями, стала, як не дивно, повага. За словами Франсуа Лаша, саме вона була основою вирішення юрасійського конфлікту у відносинах сторін одне до одної, а також відданість загальношвейцарському принципу: «У різноманітті – багатство». Невже цей принцип – повага сторін і мирний шлях врегулювання конфлікту – є справді неймовірним та унікальним досвідом? Феномен Юри може стати прикладом для багатьох країн, не є винятком і Україна на шляху трансформації й у своєму прагненні знайти успішну відповідь сучасним внутрішнім і зовнішнім викликам. Павло Черкашин, учасник програми «Молодь змінить Україну» Фонду Богдана Гаврилишина