ДЕМОКРАТИЧНЕ «ВЕСЛУВАННЯ» ПО-СКАНДИНАВСЬКИ: ДОСВІД МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У ШВЕЦІЇ

Швеція вже традиційно протягом останніх десятиліть посідає одні з перших місць у різноманітних рейтингах розвитку країн. Ця скандинавська держава фактично є «флагманом» успішності та входить до топ-5 за рівнем демократії, свободи слова, прозорості урядової діяльності, суспільного прогресу, гендерної рівності. Крім того, Швеція демонструє високий рівень активності громадян як під час виборів, так і після них — середня явка на вибори до парламенту у Швеції перевищує 80-85%.

Для українських громадян такі здобутки Швеції можуть видатись чимось надзвичайним. Однак успіх суспільно-політичного розвитку цієї скандинавської країни став можливим не за одне десятиліття завдяки двом звичайним явищам. Це високий рівень підтримки державних інституцій громадянами та функціонування механізмів місцевої демократії. Шведи розуміють, що на кожному лежить відповідальність за долю країни — всі мають «налягати на весла», аби спільний «човен» міг злагоджено рухатися далі.

Перш за все, у Швеції є досить тривалими традиції місцевого самоврядування, що значно активізує політичне життя. Місцеве самоврядування цієї країни почало здобувати сучасний вигляд ще з середини ХХ століття. Тоді було проведено низку реформ, що сприяли укрупненню муніципалітетів та оптимізації їх діяльності. Зараз у Швеції існує трирівнева система адміністративно-територіального устрою: національний, регіональний (21 лен) та муніципальний (290 комун) рівні.

Ця система може нагадувати український устрій, однак Швеція також є значно децентралізованою на противагу Україні. Там місцеве самоврядування має не лише формальні повноваження, а й фінансові ресурси для їх впровадження. 60-70% від усього бюджету ленів та муніципалітетів формується завдяки збору місцевих податків. Вони залишаються «на місцях», і не потрібно надсилати доходи з місцевих бюджетів до загальнодержавного, щоб потім очікувати його розподілу.

«Серцевина» місцевого самоврядування у Швеції — долати проблеми у суспільному житті на тому рівні, де вони виникають, адже мешканці маленьких міст та сіл знають краще свої щоденні перешкоди, ніж державні урядовці у столиці. Саме тому на національному рівні вирішуються лише питання загальнодержавного значення: зовнішня політика та оборона, внутрішня безпека та підтримання порядку, соціальне забезпечення, питання зайнятості, вища освіта та наука. На інших двох рівнях — регіональному та муніципальному — органи місцевого самоврядування займаються вирішенням проблем, що стосуються базових соціальних сфер. Сюди входять питання середньої, дошкільної та позашкільної освіти, медичного забезпечення, догляду за неповносправними людьми та людьми похилого віку, будівництва, громадського транспорту, культури та рекреації, охорони здоров’я та навколишнього середовища, планування розвитку міст, сіл та окремих регіонів.

Тому для України досвід Швеції як країни із сильними інститутами місцевої демократії може стати надзвичайно корисним. Звісно, за останні два роки увага громадян та експертів до місцевого самоврядування значно зросла. Однак Концепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, ухвалену урядом у квітні 2014 р., ще й досі не вдається реалізувати.

Децентралізація повноважень разом із полегшеним формуванням місцевих бюджетів дозволила б більш ефективно вирішувати найважливіші для громадян питання на близькому до них рівні. Це також допомогло би зняти тягар вирішення усіх питань суспільного життя із державних органів. Таким чином, дістало б поштовх зростання їх ефективності у сферах, що мають загальнодержавну важливість.

Крім того, важливим кроком на шляху до сильного місцевого самоврядування в Україні може стати укрупнення громад за шведським зразком. На початках реформування їм надавалося право об’єднатися для розвитку навколишніх територій та забезпечення якісного надання послуг. Об’єднання проводилося кілька років, і відмова від нього була неможливою.

Таке об’єднання в реаліях України, коли існує надзвичайно велика кількість сільських, селищних та районних рад (разом більше 12 тис.), де фактично у межах підпорядкування однієї ради інколи перебуває лише тисяча осіб, мало би позитивний ефект. По-перше, це допомогло б посилити територіальні громади у вирішенні їх ключових питань. Так, в нашій державі ради місцевого рівня є заслабкими, і однією з ключових причин є їх роздробленість. По-друге, укрупнення громад також очікувано б збільшило обсяг фінансів у місцевих бюджетах для забезпечення соціальних потреб громадян. Саме у цьому руслі стало б значно легше для органів місцевого самоврядування реалізовувати власні повноваження, передані їм від органів державної влади.

Окрім здійснення законодавчих змін у галузі місцевого самоврядування, важливим кроком на шляху до підвищення рівня довіри до органів влади в Україні може стати посилення прозорої комунікації між чиновниками та громадянами. У Швеції між населенням та різними виконавчими органами існує розвинений двосторонній зв’язок. У першу чергу це можливо завдяки дієвому електронному врядуванню, яке значно спрощує спілкування та швидке реагування на проблеми. Коли громадяни можуть у режимі реального часу впливати на органи влади, рівень довіри зростає. Найпершим кроком тут має бути прийняття законодавчої бази для початку змін у галузі документообігу, наприклад, у вигляді закону «Про електронне врядування», якого досі немає в Україні.

Також частою практикою у Швеції для збільшення комунікації, котру варто більш активно впроваджувати і у нашій державі, є проведення зборів, засідань та публічних дебатів не у чиновницьких приміщеннях, а у торгових центрах чи інших місцях, де більш зручно громадянам. Тобто йде мова про «наближення» до суспільства тих осіб, що відповідають за забезпечення їх соціальними послугами, про їх «вихід з кабінетів». В Україні таке явище, на мою думку, мало би успіх за умови регулярного (наприклад, щомісячного) проведення таких зустрічей та попередження заздалегідь перед їх початком у соціальних мережах чи на сайтах таких комітетів, агенцій чи служб.

            Замість епілогу…

Звичайно, хтось може сказати, що все втілене Швецією складно чи навіть неможливо запровадити у нашій країні. І, можливо, він/вона матиме рацію. Це неможливо втілити, якщо залишати все у тому ж стані, яким воно є зараз, і навіть не намагатися змінити. Однак завжди варто пам’ятати: нічого не здійсниться без значних зусиль та прагнень змінювати. Все починається з малих кроків. Малих, але щоденних та спільних. Саме тому українським громадянам варто перейняти у шведів принаймні дві речі, про які писалося вище. Це віра та довіра. Довіряти одне одному та вірити — у себе та у власну можливість змінювати світ навколо.

Авторка статті щиро дякує Благодійному фонду Богдана Гаврилишина за фінансову та організаційну підтримку поїздки в межах програми “Молодь змінить Україну”.

Ольга Ковальська (2015 р.)